Главная страница  •  Гостевая  •  Чудесная помощь  •  ЧаВО  •  Реквизиты Карта сайта
Поиск Главная страница Главная страница План Лавры История Лавры Преподобный Иов Преподобный Амфилохий Свято-Духов Скит Справка Написать нам Поиск Головная сторінка Головная сторінка План Лаври Історія Лаври Преподобний Іов Преподобний Амфілохій Свято-Духів Скит Довідка Написати нам Search Home Home Plan Laurels History Laurels St. Job St. Amphilochius Holy Spirit skete Help Contact us
Навигация
    Главная страница
    Онлайн аудио-трансляция
    История Лавры
    Расписание богослужений
    Преподобный Иов
    Преподобный Амфилохий
    10-летие канонизации Преподобного Амфилохия
    Крестный ход в Почаев
    Гостевая книга о Крестном ходе
    Заметки паломника
    Благодатная помощь
    Новости и события
    Архив прямых трансляций Богослужений из Почаевской Лавры
    Экспертизы ИНН
    Почему нельзя употреблять так называемую "почаевскую закваску"
    План Лавры
    Свято-Духов скит
    Храм Преображения
    Фотоальбом Лавры
    Справка
    Как добраться до Почаева
    Трапеза
    Заказ мест и стоимость номеров в Странноприимной Свято-Успенской Почаевской Лавры
    Жертва за требы
    Телефоны
    Лаврские песнопения
    Песнопения о. Валериана Чикала
    Богослужебные тексты
    Служба Преподобному Амфилохию
    Житие Преподобного Иова, игумена Почаевского
    Житие Преподобного Амфилохия Почаевского
    Акафисты
    Православная поэзия
    Всей земли Волынской диво
    Послушница Анна "Молитва ко Творцу"
    Почаевские листки

День за днем

29 Мая

Избави нас от лукавого

(Лк. 11, 4)

"Слово Божие пребывает в вас, и вы победили лукавого" (1 Ин. 2, 12), - говорит апостол Иоанн. Почему победили? Потому что "Тот, Кто в вас, больше того, кто в мире" (1 Ин. 4, 4). Не силою человека одерживается эта победа - она сверх его силы. Но есть такая всемогущая власть, которая не подпускает врага к верующей душе. Он пускает в нее свои "раскаленные стрелы", но щитом веры ей дано их угасить и, "все преодолев, устоять" (Ефес. 6, 13, 16).

Враг соблазняет ее разными способами, и козни его бесчисленны. Но Господь, Который обитает в Своих детях, больше искусителя и может защитить нас от всякого злого дела и сохранить для Своего Небесного Царствия. Молитва "избавь нас от лукавого", искренне произносимая, никогда не может остаться без ответа, потому что Христос смертью Своею попрал силы ада и "Сильнейший отнял добычу у сильного" (Лк. 11, 22). Сказано, что "лукавый ходит, как рыкающий лев, ища кого поглотить" (1 Петр. 5, 8), ища душу беззащитную, самоуверенную, блуждающую по собственным путям, не прикрытую заступничеством Христа, - такую душу он может поглотить.

Но те, кто спрятаны под кровом Всевышнего, даже и самые бессильные существа, которые держатся за Христа, - вне его власти и могут с уверенностью сказать, как бы страшно ни казалось рычание врага: "Верен Господь, Который утвердит и сохранит от лукавого" (2 Фес. 3, 3).

 

Погода Почаев
Правнуки Ленина – живут и действуют

 

Правнуки Леніна – живуть і діють

 

Тернопільська обласна рада продовжує боротьбу з Почаївською Лаврою. Приводом до чергового загострення цієї боротьби стала ухвала Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2010 року про визнання незаконними ряду рішень обласної ради, які вона прийняла перевищуючи свої повноваження. Сьогодні багатьох депутатів тривожить не соціально-економічний стан дорученої їм виборцями області, основним джерелом існування якої стали заробітчанські копійки, а законність рішення Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року про виключення Почаївської Лаври із складу заповідника.

Ненависть до Православної Церкви виливається в постійних нападках на Почаївську Лавру, в яких об’єдналися віровідступники-розкольники, автокефалісти та греко-католіки – уніати з окремими політичними партіями ще у 2003 році. Після позачергових виборів до Тернопільської обласної ради нападки на Лавру очолює ВО «Свободи», в особі голови облради Олексія Кайди.

Намагання обласної ради дошкулити Почаївським монахам вилилося в прискіпливий пошук хоч якогось криміналу в лаврському житті, що до болю нагадує пам’ятні для багатьох віруючих дії радянської влади по відношенню до Церкви.

Архітектурний комплекс будівель Почаївської Лаври належить державі, з того часу, як радянська влада забрала всі лаврські будівлі в свою власність. Ні один з численних будівничих Почаївського монастиря від часів Анни Гойської, Федора Домашевського і до наших днів не передбачав, що монастирські храми та келії можуть мати іншого господаря, крім Православної Церкви. Держава ніколи не викупляла у Церкви почаївські храми, а просто відбирала силою. Загальна практика майнових відносин у радянські часи була такою - будівлі Лаври монахи самі повинні були ремонтувати та підтримувати в належному стані, сплачувати державі орендну плату за користування спорудами, при постійному переслідуванні Церкви органами влади.

Віруючі та численні паломники сприймали Почаївську Лавру як Святиню Православного світу, а монахи старалися зберегти і достойно її утримувати, пам’ятаючи святого апостола Павла, що ми не маємо тут постійного міста, але шукаємо майбутнього (Євреям, 13:14).

Почаївський монастир повністю перебудований наприкінці 18-го століття, поступово змінював свій вигляд в 19-тому та на початку 20-го століть. Утворився ансамбль монастиря, який сьогодні прикрашає українську землю та справедливо рахується візиткою Тернопільщини. Православні віруючі завжди розуміли, що Почаїв – це не будівлі, а місце, освячене незримою присутністю Самої Пресвятої Богородиці. Сьогодні Почаївська Лавра – це монастир, що зберіг Апостольську віру, принесену на Київську Русь рівноапостольним князем Володимиром, і який залишається вірним Вселенському Православ’ю. Він не прийняв політичних гасел і лозунгів, що привели до розколу суспільства і віровідступництва. Православний люд завжди буде приходити сюди за дарами благодаті Божої. Якщо ж благодать полишить Почаївську гору, то не допоможуть і найамбіційніші архітектурні проекти. Та для недоброзичливців Почаївської Лаври її споруди, перш за все – перспективна нерухомість. Вони вважають, що Христову Істину, Божу благодать, чудодійність можна відсудити, здобути через наклепи та інтриги. Так біблейські филистимлями думали, що викравши Ковчег Заповіту, вони здобудуть благословення Боже. Так само уніатські та філаретівські кола, яким думають догодити окремі тернопільські депутати, вважають, що заволодівши Почаївською Лаврою, вони додадуть собі поваги українського народу.

З 2001 року по 2003 рік будівлі Почаївської Лаври належали до Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника, який створили як новий орган «уповноваженого у справах релігій». А взагалі, як правило, заповідники створюються там, де існують історичні споруди, які не мають господаря але потребують утримання і збереження. У подібних заповідників, які створено в багатьох історичних містах Волині та Галичини в останні десятиліття, є дві біди – відсутність коштів для повноцінної реставрації та належного догляду за архітектурними пам’ятками і неспроможність наповнити життям ті будівлі, які вдалося зберегти, не рахуючи напівпорожні музеї. Почаївська Лавра ніколи не була музеєм, навіть у самі похмурі атеїстичні часи. Лавра вже більше семи століть є живим, діючим духовним центром православного народу, місцем, яке ніколи не було ні пустим, ні забутим і не буде таким з Божої милості до самого кінця світу. Це не музей, тут немає нічого минулого і віджитого, що треба берегти і показувати за гроші гостям. Чи можна зробити музеями наші міста, наші храми, школи і помешкання, чи можна зробити наш народ живим експонатом етнографічної виставки? «Абсурд!» – скажете ви, але чи не абсурд тоді зробити музеєм – Почаївську Лавру, про яку народ складав пісні та перекази, в яку віками тисячі людей їдуть не за екскурсіями та сувенірами, а заради зустрічі з Богом.

В самі жорстокі часи хрущовських гонінь на Православ’я Почаївська Лавра, під захистом Пресвятої Богородиці та по молитвах преподобних Мефодія, Іова Почаївських, вистояла і не стала музеєм, хоча проти неї діяв весь репресивний апарат держави, яка закрила сотні монастирів, зруйнувала тисячі церков та вбила сотні тисяч християн. І ось тепер ганебну естафету гонінь на Православну Святиню несподівано перейняла Тернопільська обласна рада, очолювана ВО «Свобода». Святе Писання описує слово «свобода» як дар Божий Святого Духа: «Де Дух Господній, там свобода» (2 Кор.3:17). А політики використовують це слово як глузування над Святим Писанням. Причому люди, які називають себе націонал-демократами, наслідують більшовиків навіть у дрібницях.

Згадаймо, за що били в міліцейських відділеннях почаївських прочан, за що вивозили, штрафували, саджали до в’язниці лаврських монахів у п’ятдесятих-шістдесятих роках минулого століття? За прописку. За що ж «розбирали» Почаївську Лавру на засіданні облради 11 лютого 2010 року, про що й ухвалили відповідну постанову? За реєстрацію нелегальних мігрантів. За період 2004 по 2009 роки в м. Почаєві органи МВС виявили 44 нелегальних мігрантів з країни близького зарубіжжя. І хоча Почаївська Лавра не виконує, як відомо, в місті Почаєві владних функцій, цей факт недвозначно був поставлений їй у вину. І цей факт згадується в численних статтях, постановах та звітах.

Що зробила радянська влада, коли прийшла в Західну Україну? Конфіскувала землі та майно Лаври на підставі декларації народних зборів Західної України від 28 жовтня 1939 року. Забрала земельні угіддя, якими монахи користувалися ще за заповітом Анни Гойської з 1597 року. Завдяки цим землям, насельники Лаври виживали в скрутні роки і ще й приймали та годували численних прочан. Забравши землю, вороги Православ’я думали взяти Лавру облогою.

Хвилюють земельні питання і їх наслідувачів. В той же день, 11 лютого 2010 року Тернопільська обласна рада детально розбирала – якими землями користується Почаївська Лавра і чи не можна її в чомусь звинуватити. І зусилля тернопільських обранців не були даремними. Виявилось, що при добуванні піску для будівельних потреб монастиря було не санкціоновано зайнято 3 (три!) сотих гектара, чим принесено шкоди на цілих 499 гривень та 30 копійок. З приводу земельних ділянок, орендованих Почаївською Лаврою, тернопільські депутати вели широке листування, ініціювали перевірки та виїзди на місця. Враховуючи немалі чиновницькі зарплати та високу вартість землемірних робіт, на виявлення цього «злочину» було витрачено в багато разів більше народних грошей, щоб виявити порушення. А чи дійсно воно було в реальності?

Таким чином, вся ця бурхлива більшовицька діяльність депутатів облради вилилась в три документи: рішення Тернопільської обласної ради № 745 від 27 серпня 2009 року про створення тимчасової контрольної комісії щодо перевірки законності передачі храмового комплексу в Почаєві УПЦ, а також дотримання земельного та міграційного законодавства», та два рішення від 11 лютого 2010 року за № 856 та 882, присвячені, власне, результатам роботи цієї комісії та питанню землекористування окремо.

Правда, в соратників О. Кайди були ще великі плани. Не слід забувати, що ще одним інструментом придушення Почаївської святині в радянські роки були податки. Пам’ятають про них і нинішні послідовники більшовиків, ніби в насмішку, названі ВО «Свобода». Польська газета «Річ Посполита» 18 лютого 2010 року приводить міркування О. Кайди про те, що добре було б також звинуватити Почаївську Лавру в ухиленні від сплати податків, оскільки прийом паломників можна було б трактувати як туристичні послуги, зі встановленням відповідної ставки податкових відрахувань.

Але, якщо для однодумців О. Кайди паломництво в Дім Божої Матері – туристична послуга, то як же тоді бути ще з одним «страшним злочином» почаївських монахів. В сотнях статей, інтерв’ю та публічних виступів, і в націоналістичній пресі, і в ліберальній на всі лади звучить це звинувачення: у Почаєві не причащають і не сповідають людей, що не належать до законних, канонічних Помісних Православних Церков, не продають їм церковних облачень, свічок, інших освячених речей, не підносять за них молитов.Але ж, якби, за мисленням О.Кайди, паломники були «туристичним бізнесом», то в Почаєві приймали б з розпростертими обіймами всіх бажаючих. А ще й мало того – всім розкольникам, уніатам, католикам, сектантам, безбожникам та язичникам неодмінно скажуть про те, що вони смертельно згрішили, відступивши від Апостольської Православної віри і Церкви своїх дідів і прадідів, що тільки милість Господня, в надії на їх покаяння, тримає цих людей на світі. Саме це трактується різноманітними авторами як ненависть до всього українського, що нібито панує в Лаврі.

У людей існує правило, що при установленні сімейних відносин і порядків можуть приймати участь тільки члени сім’ї і ніяк не чужі люди, навіть добрі сусіди. Православна Церква – це сім’я і в її Таїнствах можуть приймати участь тільки члени цієї Церкви. А якщо інші створили свою церкву, то вони і мають жити в ній, а не втручатися і не керувати чужою сім’єю, нав’язуючи свої погляди і порядки. Якщо їм так ненависна Почаївська Лаври і в ній не та віра, яку вони хотіли б бачити, то чому взагалі потрібно звертатися до Таїнств, які там здійснюються? Напевно відсутність Благодаті Божої в їхніх церквах спонукає до цього?

Причастя – це Тіло та Кров Самого Іісуса Христа. Допустити до Нього тих, хто зрікся Апостольської Церкви, хто не визнає істинності Православ’я - це смертний гріх. В Посланні до Коринфян святий апостол Павло каже: «Хто буде їсти хліб цей та пити чашу Господню не достойно, винний буде проти Тіла і Крові Господньої» (1 Кор. 11:27). Люди, які не живуть по заповідях Божих, звинувачують Апостольську Церкву, називаючи Її «московськими запроданцями». Вони розпинають Іісуса Христа і народ України «патріаршими» амбіціями, свідомо переплутали Бога і Церкву – з політикою, а віру – з національністю. Вони несвідомо гублять свої душі та душі людей, які повірили їх політичним лозунгам, пішовши шляхом розколу – віровідступництва.

Тому ніколи, ніяка ідеологія: ні ліва, ні права, ні націоналістична, ні толерантність, ніякі «європейські» цінності чи «азіатське насилля» не примусять почаївських монахів сказати на зло – «добро», на зраду – «вірність», схвалити гріх і віровідступництво, навіть якби їх звинуватили у ненависті до всього світу.

Однак, плани тернопільських депутатів зруйнувала прокуратура. За її позовом, не дивлячись на намагання облради затягнути процес, 22 вересня 2010 року суд визнав всі три вищезгаданих рішення обласної ради незаконними.

Рішення суду страшно обурило депутатів. «Дивує та спритність, яку виявив суд при винесенні ухвали. Тим паче, що, розглядаючи майнові, трудові справи, позовні заяви стосовно виплати заробітної плати, питання банкрутства підприємств чи ще інші, що є життєво важливими для людей, суд не поспішає, тож таких термінів краянам годі сподіватися» – обурюються в Тернопільській обласній організації ВО «Свобода». Тобто, організатори нападок на Почаївську Лавру свідомо прагнули перетворити цю справу на безкінечну судову тяганину, подібну до тієї, яку Андрій Фірлей, пограбувавши Почаївський монастир, вів з преподобним Іовом, доти, доки Фірлеєва дружина не стала біснуватою від його блюзнірств. Що ж стосується дійсно складних та заплутаних майнових позовів, то тут представники ВО «Свобода» цілком згідні з чекістами двадцятих: скоре правосуддя – добре правосуддя.

Але в справі з «порушеннями» в Почаївській Лаврі немає нічого складного, щоб її тягнути роками. Обласна рада, вірніше, частина її депутатів, намагаючись догодити певним силам та звести наклеп на Лавру, грубо порушила Конституцію України, вийшовши за межі своїх повноважень. Про це прокуратура попереджувала депутатів ще 19 березня 2010 року. Та марно – рада, як гоголівська трійка, вже не знала спину. Але ж Україна, як відомо – унітарна держава. Місцевий орган влади, навіть найбільш національно свідомий, не може оспорювати повноваження Кабінету Міністрів. Для вирішення питань землекористування, охорони та використання культурно-історичної спадщини в країні існують відповідні центральні відомства. Обласна рада не відповідає за міграційну політику, а також не може оголосити війну чи встановити дипломатичні відносини. Це за межами її компетенції.

За найпоширенішим визначенням, націоналіст – це людина, для якої національна держава є найвищою цінністю. Як можуть називатися націоналістами люди, які здіймають руку на основний принцип існування держави – її єдність та внутрішню ієрархію державно-правових відносин. Зауважимо, що Україна – це ще й правова та демократична держава. Якщо в ній будуть вимагати відміни рішення Кабінету Міністрів тільки тому, що його очолював на той час В.Ф. Янукович і це рішення не відповідає чиїмось ідеологічним установкам – все це до болю буде схоже на ленінську «революційну законність».

Керівник фракції ВО «Свобода» в Тернопільській облраді О. Сиротюк, коментуючи рішення суду, назвав його політичним. Так, він сказав правду. Ні суд, ні прокуратура не виконували замовлення чи вказівки, як зараз нас в цьому стараються переконати його колеги. В діях обласної ради прокуратура побачила загрозу державному устрою України. Під виглядом боротьби за націоналістичні ідеали було здійснено черговий удар по єдності цієї самої української нації, чергову спробу перерозподілити на користь містечкових інтересів владні повноваження. На мові політики це називається сепаратизмом.

Щодо замовлення чи політичних мотивів правового переслідування Почаївської Лаври з боку Тернопільської обласної ради, то тут його учасники нічого не приховували. Правда, призналися вони в цьому не українцям, а трохи ближче до потенційного замовника. В польській газеті «Річ Посполита» журналістка Т. Серветник в статті «Депутати проти Церкви» наводить страшні у своїй відвертості слова Олексія Кайди: «Забрати Лавру в Москви – це перший крок. Наступним буде передача монастиря під юрисдикцію іншої церкви. Немає значення якої: православної Київського Патріархату, православної автокефальної чи греко-католицької. Найважливіше, щоб вона була українською!»

Зазначте, це не Північна Корея і не Іран. У самому центрі Європи, у XXI столітті державний посадовець прямо вимагає розігнати один з найбільших монастирів найбільшої християнської конфесії своєї держави з ідеологічних та політичних міркувань і віддати його майно за власним вибором іншій конфесії. Можливо, очільнику ради слід піти до кінця і запропонувати тим же дорогим для нього полякам розігнати свої католицькі монастирі – вони ж бо підкоряються (і досить жорстко) німцеві з Ватикану. Навряд чи поляки його зрозуміли б.

Всім нам прийдеться стати на Страшний Божий суд і зустрітися на ньому зі своїми предками. І хай тоді Олексій Кайда, його колеги по фракції, по партії, по раді підіймуть обличчя і подивляться в очі князю Костянтину Острозькому, отаману Сірку, Богдану Хмельницькому, Гонті та Залізняку і згадають яку віру приніс на Київську Русь рівноапостольний князь Володимир. Там їм скажуть, що уніати,  розкольники, відступники та самозванці – це не та українська церква, на яку запорожці просили Матір Божу розпростерти Cвій Покров. Що вони скажуть Богу на це звинувачення?

Забули про що писав Тарас Шевченко в Кобзарі:

Ще як були ми козаками,

А унії не чуть було

Отам-то весело жилось!..

Аж поки іменем Христа

Прийшли ксьондзи і запалили,

Наш тихий рай. І розлили

Широке море сліз і крові…

                         (Орська кріпость, 1847 рік)

 Спустошити Почаївську Лавру намагалися не раз. У тернопільських депутатів достойне товариство: турецько-татарські загони Мехмета IV, лютеранин Фірлей, австрійські вояки і радянські партфункціонери. Один з них, секретар Почаївського райкому партії Ічанський, закриваючи Почаївський скит в 1959 році, кричав, що якщо Бог є, то нехай Він забере в нього найдорожче. В цю ж хвилину у Львові трагічно загинула його дочка. Ічанський не розумів, що насправді Господинею Почаївської Лаври є Матір Божа і що це не місце для політичної гри та ідеологічних акцій. Не розуміють цього і його послідовники.

Тернопільська обласна рада, однак, затято продовжує свої атаки проти Почаївської Лаври. Ухвала Тернопільського суду буде неодмінно оскаржена у Львівському апеляційному суді. Про це повідомила консультант юридичного відділу ради Ірина Бурда. Слово «Львівський» чомусь відразу зарябіло у газетних заголовках. Невже хтось сподівається, що у Львові інше законодавство, чи що «свої хлопці-уніати» не підведуть? Дуже вже хочеться похазяйнувати у святині.

Так само кортіло колись кагебістам закрити Свято-Троїцький Собор у Лаврі. Преподобний Амфілохій Почаївський підійшов до їх начальника, вирвав з його рук ключі від собору і віддав їх настоятелю Лаври отцю Августину зі словами: «На, тримай і нікому не віддавай». А ошелешеним зайдам зі святою владністю сказав: «Архієрей – хазяїн Церкви! А ви? Геть звідси! Люди, женіть їх!» – звернувся святий муж до численних прочан. Так і не похазяйнували…

 

Православне видавництво «Меліса»



     

Сделано wbs.com.ua